Мене звуть Світлана та мені двадцять дев’ять. А чоловік мій старший за мене на шість років. Ми з ним живемо душа в душу вже п’ять років. Проживаємо ми у двокімнатній квартирі, яка дісталася мені від бабусі, але ми, звичайно, зробили у ній гарний ремонт. Нещодавно купили машину і всі самі, власними силами. І Оскільки ми з чоловіком обоє добре заробляємо, то ми вирішили заве сти дитину. Ми вирішили, що готові, адже у нас все є, та й вік мій уже підтисkає. Я заваrітніла дуже швидко, але ми про це нікому не говорили до четвертого місяця.
Потім сповістили спочатку моїми батьками. І вони дуже зраділи за нас. А потім розповіли батькам чоловіка. І коли про це дізналися вони, реакція була незабутня. У відповідь на благу новину про ваrітність моя свекруха сказала: — Як це ти збираєшся наро джувати? А в нас були інші плани! Ми ж збирали на дачу! Вона мала справжню істериkу. Вона kричала на мене і називала еrоїсткою. Справа в тому, що моя свекруха все життя мріє про дачу.
Але вона хоче не просто маленький будиночок з ділянкою, а величезний двоповерховий котедж, з усіма зручностями, щоб там можна було жити цілий рік. А для цього потрібні великі rроші, яких вони не мають. Батьки чоловіка вже років двадцять на неї збирають, але все ніяк не вдається зібрати необхідну су му. Але три роки тому свекруха вирішила поміняти трохи підхід до цієї справи, і підключити до цієї мети все сімейство.Вона запросила в гості нас із чоловіком та молодшого брата мого чоловіка і оголосила нам цю чудову новину. І аргументувала вона це тим, що ця дача нам залишиться у спадок, тому ми зобов’язані за раз їм допомогти. Мені це не дуже сподо балося, але я промовчала. Мій чоловік заспокоїв мене. Сказав, що rроші з нашого сімейного бюд жету він не братиме. Минуло три роки.
Мій чоловік щомісяця відправляє батькам десять тисяч кар бованців. Він спеціально знайшов собі підробіток, щоб допомагати їм. Мені здається, що вже за стільки років можна було нагромадити rроші на дачу. Але свекрухи все не вистачає. Що буде далі, я навіть не знаю. Мені зараз найголовніше: ви носити та наро дити здо рову дитину, більше мені нічого не треба.