Мені довелося піти з дому, бо мене буквально змусили це зробити. Коли я повернулася додому, я виявила, що всі мої речі мати заштовхала у дві валізи і поставила їх у коридор. Натяк був дуже зрозумілий для мене, і я забрала свої речі і пішла. Зі мною навіть ніхто не попрощався. Я намагалася знайти цьому вчинку якесь пояснення, але мені нічого не виходило. У нас з мамою завжди були натягнуті стосунки, але те, що вона може вчинити зі мною таким чином я не думала. Я визнаю, що будучи підлітком я завдавала своїм батькам дуже великі неприємності, але це було в минулому і я не заслуговувала до себе такого ставлення. Мати ніколи не розуміла мене, хоч вона навіть і не намагалася. А батькові взагалі було байдуже — він був байдужий абсолютно до всіх своїх дітей. Коли я вступила до університету та переїхала до гуртожитку, я намагалася налагодити стосунки з батьками, але в мене нічого не вийшло. Кожна така спроба виливалася в сварку. Вони абсолютно не йшли на контакт, не хотіли змінювати ситуацію, а лише постійно нагадували мені про минуле.
Так що прощення та примирення не вийшло. Після закінчення університету я вийшла заміж. Мої батьки прийшли на весілля, але в ресторан не поїхали – після ЗАГСу відразу пішли додому. Минуло п’ять років. Нині я сама стала мамою. Виховую двох дітей, але мої батьки не знають цього. Якщо їм я навіть не потрібна, то навіщо їм онуки. Зараз у мене зникло бажання миритися. Мені це вже не треба. І зараз я розповім чому. Я дізналася, що моя мати взагалі не хотіла мене народжувати. Я була небажаною дитиною, яку вона нагуляла від якогось хлопця, ім’я якого потім навіть згадати не могла. Але моя бабуся відмовила її від або рту. Я зрозуміла, що всі ці роки я даремно мучилася і намагалася знайти проблему в собі, хоч насправді все було далеко не так.
Я просто була нікому не потрібна. От і все. І моєї провини в цьому абсолютно не було. Тепер мені живеться набагато легше. Я можу не озиратися на минуле, а просто насолоджуватися життям та дивитися у майбутнє. Я хочу бути гарною матір’ю для своїх дітей. І це не означає бути ідеальним і ніколи не помилятися – це означає просто любити своїх дітей. Оскільки діти завжди відчувають те, як до них ставляться їхні батьки і це впливає на їхню психіку та подальше життя. Може, я й роблю якісь помилки у вихованні своїх дітей, але я точно їх дуже люблю, і вони це відчувають.