– Ніно, я помилився, зробивши тобі пропозицію. Ми дуже відрізняємося один від одного. Я не можу більше цього терпіти. Я йду від тебе. Сказавши це, Артур зібрав свої речі та пішов. Два тижні Ніна приходила в себе після цього потрясіння. Потім звільнилася з колишнього місця роботи та влаштувалася працювати на нове місце. Там, підійшовши до роботи, швидко зробила кар’єру. Стала начальником аналітичного відділу. Якось у їхньому офісі з’явився Артур. Яким вітром його туди занесло, Ніна не знала. Та й нецікаво їй це було. – Вітання. А ти стала гарнішою. – Дякую. Чого це тебе занесло сюди? – Запитала вона. – Та був тут у справах, дізнався, що ти тут працюєш, захотів побачити. Може, сходимо кудись, посидимо, поговоримо.
– Мене не цікавить твоя персона, – відповіла дівчина і повернулася, щоб піти. – Ти, дивлюся, тут на доброму рахунку. Поважають, звертаються до “ви”. – А тебе, як я розумію, відкинули, як колись ти мене відкинув? Дівчина пройшла до свого кабінету, викинула з голови неприємну зустріч, і з головою поринула у справи. Закінчивши робочий день перед виходом з кабінету, вона підійшла до вікна. Побачила, що Артур все ще стоїть там, спираючись на якусь машину. Коли Ніна вийшла з будівлі, Артур підбіг до неї і сказав:
– Ніно, пробач мені. Я був не правий. Але ж ти колись кохала мене. Давай почнемо все від початку. – Що за нісенітницю ти несеш? – обурилося Ніна. – Але ж ти любила мене! – Продовжував твердити своє Артур. – Ти хоч розумієш, що таке кохання? Це тендітне почуття. А ти розтоптав його. Розбив ущент. І думаєш, що хоч щось залишилося в мені від цього почуття? Може й любила, не сперечаюся. Але цього почуття вже давно немає. Кажуть, від кохання до ненависті один крок. Так ось, я тебе навіть не ненавиджу. Ти мені байдужий. Зовсім. Тож шукай собі нову пасію. А про мене забудь. Раз і назавжди. Ніна сіла в таксі, що під’їхало, і поїхала. А Артур залишився стояти на узбіччі.